Шлях крізь серце й час: спогади Миколи Амосова
хірург, мислитель, реформатор — посеред змін і власних відкриттів
У липні 1982 року Амосов пережив кризу — багато смертей пацієнтів. Він вирішив на літо відмовитися від хірургії й зайнятися тільки кібернетикою. Жив на дачі й працював над моделями суспільства. Лише в листопаді повернувся до операцій.
1983 року клініку виділили в Інститут серцево-судинної хірургії. Після візиту до ЦК і Щербицького Амосова призначили директором. План був такий: 4000 операцій на рік, 2000 — з апаратом штучного кровообігу. У грудні він відсвяткував 70-річчя. Почалася перебудова: свобода слова, менше страху перед КДБ.
1985 року почалися проблеми із серцем. У Каунасі встановили стимулятор. 1986 року я знову почав працювати. Чорнобиль пережили на дачі. Мені здавалося, що паніка перебільшена. 1987 року запровадили госпрозрахунок — більше операцій, вища зарплата.
1988 року, у своє 75-річчя, він залишив посаду директора, але продовжував оперувати. 1989 року його обрали народним депутатом СРСР. Спершу вірив у зміни, але зрозумів, що реальної влади не має. Спроби допомогти медицині провалилися, і люди втратили довіру.
У 70 він директор інституту, у 75 — депутат, у 80 — марафонець. Від хірургії до філософії — Амосов не спинявся навіть тоді, коли спинялося серце
З парламенту він пішов за станом здоров’я. Але час у Москві використав для досліджень і змінив погляди: визнав перевагу капіталізму над соціалізмом.
У 1991–1992 роках СРСР розпався, Україна проголосила незалежність. Надії не справдилися: бідність, корупція, економічний занепад. 1992 року він написав статтю «Мій світогляд» і далі публікував філософські тексти. Остаточно залишив хірургію після смерті пацієнта.
1993 року йому замінили стимулятор, і він відсвяткував 80-річчя. Вирішив боротися зі старістю: тричі на день, 3000 рухів, 5 кілометрів бігу. Це працювало, але згодом стан серця погіршився.
1997 року він провів велике соціологічне опитування, яке показало розкол у суспільній думці. 1998 року здоров’я погіршилося ще більше. Він написав спогади «Голоси часів». У травні поїхав до Німеччини на операцію — імплантацію клапана й шунтування. Усе минуло вдало, але реабілітація тривала кілька місяців.
Останній експеримент
поза операційною, і метод, випробуваний на собі
Операція в Німеччині дала йому ще чотири роки. Він повернувся до Києва з імплантованим клапаном і шунтами — у вісімдесят чотири, пацієнтом тієї самої операції, яку все життя робив іншим. Реабілітація тривала місяці.
А потім він повернувся до експерименту. Він вів його на собі з вісімдесятого року життя: три тисячі рухів щодня, п’ять кілометрів бігу, утримана вага — виходячи з того, що в старості навантаження треба не зменшувати, а збільшувати. Після операції почав із меншого й поступово повернув колишню норму, публікуючи те, що вимірював, зокрема й періоди, коли це переставало працювати.
Писав він до кінця. «Мій світогляд» 1992 року, великі соціологічні опитування середини дев’яностих, спогади 1998-го, філософські статті після них — за комп’ютером, коли ходити вже було важко.
Не сподівайтеся на медицину. Вона непогано лікує хвороби, але не може зробити людину здоровою — для цього потрібні власні зусилля, постійні й значні
Це його слова, і він повторював їх сорок років усім, хто слухав. Саме через них кардіохірурга, за яким понад шість тисяч операцій на серці, пам’ятають мільйони людей, що ніколи не бачили операційної.
Микола Амосов помер 12 грудня 2002 року в Києві від інфаркту міокарда — за шість днів після свого вісімдесят дев’ятого дня народження. Похований на Байковому кладовищі.
У березні 2003 року інститут, який він заснував, дістав його ім’я. А 2008-го, коли телевізійний проєкт запропонував країні назвати найвидатнішого українця в її історії, він став другим із чотирнадцяти тисяч запропонованих імен — єдиним лікарем поблизу вершини списку.