1952 —1982

Брянськ. Шість років минули як спалах: чудова робота, чудові колеги й багато складних операцій — насамперед резекції легень при абсцесах, раку й туберкульозі. Методи я розробляв сам і став найрезультативнішим хірургом Союзу в цій галузі. Працював і з обласними хірургами: навчав, показував операції. 1948 року захистив кандидатську, а 1952-го — докторську дисертацію, яку схвалив академік Бакулєв. Ліда, моя дружина, працювала старшою операційною сестрою й закінчила педагогічний інститут, але мріяла стати хірургом.

1952 року після вдалої доповіді в Інституті туберкульозу в Києві я отримав запрошення від директора Мамолата. За місяць ми переїхали до Києва.

Київ. Спершу все розчаровувало: тісне житло, бідна клініка й ліниві помічники. Але вже в березні 1953 року я захистився, почав працювати в медичному інституті, й умови покращилися. 1955 року виступив на конференції в Москві й почав робити прості операції на серці. Ліда вступила до медичного. 1956 року народилася донька Катя. Того ж року ми отримали першу трикімнатну квартиру.

1957 року клініка переїхала в нову будівлю. У Мексиці я побачив операцію з апаратом штучного кровообігу (АШК) — це надихнуло мене створити власний. Перший пацієнт помер, але 1959 року ми успішно прооперували хлопчика з тяжкою вродженою вадою серця.

Кібернетика. З 1958 року ми почали кібернетичні дослідження — спершу навколо АШК, згодом у фізіології, психології, моделюванні особистості й суспільних процесів. В Інституті кібернетики створили окремий відділ, де команда ентузіастів працювала над регулюванням організму, штучним інтелектом і моделями суспільства. Захистили багато дисертацій, видали кілька книжок. У 1990-х відділ розпався, лишилася тільки група ШІ.

США та протезування. 1962 року разом із Купріяновим я побував у клініках США, познайомився з провідними кардіохірургами й перейняв нові методики. Одна з них — пластика аортального клапана нейлоновою тканиною — виявилася згубною: з восьми пацієнтів померло п’ятеро. Того ж року ми розробили власний протез клапана серця. Цікаво, що американський хірург Старр створив схожий майже одночасно.

Від 1962 року кар’єра йшла своїм ходом. Як казав Булгаков: «Ніколи нічого не просіть».

1958 року в клініці провели першу в Україні операцію зі штучним кровообігом — апаратом, зібраним у власній майстерні, бо купити його не було де. Перші спроби закінчилися погано, і Амосов писав про них прямо, а не обходив їх. Перша цілком успішна операція на власному апараті відбулася 1960 року.

1962 року разом із Купріяновим він уперше побачив американські клініки й привіз методику пластики аортального клапана нейлоновою тканиною. З перших восьми пацієнтів померло п’ятеро. Він відмовився від методики, опублікував невдачу й поставив клініці завдання зробити власний клапан.

1963 року він перший у Радянському Союзі виконав протезування мітрального клапана. А ще за два роки — те, чого не робив ніхто у світі: 1965-го в клініці створили й почали імплантувати перші антитромботичні протези клапанів серця, із покриттям, на якому не згорталася кров.

Визнання прийшло в ті самі роки: Ленінська премія, депутатство у Верховній Раді СРСР, обрання академіком Академії наук УРСР 1969 року, звання Героя Соціалістичної Праці 1973-го. На той час до Києва їхали вчитися хірурги з усього Союзу — це та школа, що пережила його.

Книжки теж належать цим рокам. «Думки і серце» вийшли 1964 року: розповідь хірурга про день біля столу, без жодного пом’якшення, разом зі смертями. Книжку перевидавали понад тридцять разів і переклали приблизно тридцятьма мовами — для дуже багатьох читачів він був спершу письменником і лише потім хірургом.

Ці дві половини він ніколи не розділяв. Відділ в Інституті кібернетики моделював спершу серце, далі регуляцію всього організму, далі мислення, далі суспільство — та сама звичка розібрати систему, щоб побачити, що нею насправді керує, звернена на щось більше за пацієнта.